Йозеф Фарес уже втретє випускає гру з двома головними героями, сфокусовану на кооперативній складовій. У Brothers: A Tale of Two sons гравець вчився керувати обома персонажами одночасно (ну або двоє людей вчились грати на одному контролері). A Way Out стала “coop-only” грою зі завжди розділеним екраном для обох гравців — неважливо, грають вони онлайн чи сидять поряд на дивані. It Takes Two продовжила цю традицію, але додала тонну взаємодій, майже неможливих без заглядання в екран друга. Я і боюсь, і чекаю з нетерпінням: що ж буде далі?

Ми граємо за Коді та Мей, подружню пару, яка потонула в сірій буденності після народження доньки й опинилася на межі розлучення. Їхня донька втомилася від постійних сварок та мріє, щоб усе стало, як раніше. Знайшовши “Книгу Кохання” авторства невідомого Доктора Хакіма, вона загадує бажання, щоб у батьків усе стало добре, і таким чином випадково переселяє їхні душі в іграшки. Коді потрапляє у глиняну фігурку, а Мей — у дерев’яну ляльку. Книга тим часом оживає і повідомляє нашим героям: “Щоби повернутись у свої тіла, ви маєте вирушити в терапевтичну подорож, і діяти вам обов’язково буде потрібно разом, незважаючи на неприязнь”.

Подружжя, звісно ж, спочатку намагається вирішити проблему своїми силами. З огляду на деструктивний настрій і жагу закінчити це все й нарешті розлучитись, під час першої половини гри персонажі тільки те і роблять, що з усіма б’ються та ламають все на своєму шляху. Лише після того, як деструкція досягає свого апогею, але ні до чого не приводить, Коді та Мей таки погоджуються на терапію. І тут уже не лише сюжет, а й сам ґеймплей стає більш орієнтованим на вирішення проблем: там фабрику полагодіть, тут сад від бур’янів та чуми врятуйте тощо.

Терапія — це химерний пошук трьох складових кохання: часу разом, того, що приваблювало їх одне в одному, і пристрасті (причому саме своїх власних пристрастей, що драйвили їх щодня, а не внутрішньої хімії). Приємно, що хоч і поради ці максимально загальні і клішовані, автори не перегинають палицю і не змушують героїв залишатися разом “заради дитини”.

Фінал передбачуваний, але від цього не стає гидко чи нудно. Звісно ж, пара відроджує колишнє кохання. А чого ви чекали? Головне — не мета, а шлях до неї!

Йозеф Фарес обіцяв крутий ґеймплей і купу механік під час анонсу It Takes Two на The Game Awards 2020. 26 березня 2021 року гра вийшла і підтвердила: він не збрехав.

І хоча слова Фареса про те, що “у грі немає великодок, позбирайок чи іншої чортівні — ми всі сили вклали в ґеймплей, щоб вам було цікаво” не зовсім відповідають дійсності: кілька великодок ми все ж таки знайшли під час свого реактивного проходження (і більшість із них — посилання на легендарні ігри від Nintendo, як-от серії Legend of Zelda та Mario), але частина про механіки виявилася правдою.

It Takes Two — це кооперативний екшн-платформер-пазл-шутер-бітемап і ще мільйон жанрів від третьої особи. Гра підкидає нові можливості й механіки чи не кожні п’ятнадцять хвилин, і вау-ефект не полишає вас ніколи. Основними механіками, звісно, є платформінг та вирішення головоломок, але окрім них тут є і шутерні відрізки, і такий собі діаблоїд, і польоти на пташках, і гонки на ковзанах, і битва з Кракеном на кораблі.

Також приємно, що світ і механіки з часом дедалі більше орієнтуються на співпраці двох гравців. Якщо на початку гри пазли мають здебільшого простий формат типу “підіпри ось цю дошку, щоб я міг пробігти”, то під кінець вони стають комплексними і дедалі складнішими.

Але при всій цій мішанині ніхто не залишається на других ролях: якщо спочатку Мей сапортить, а Коді стрибає по платформах, то вже за 10-15 хвилин все перевертається на 180 градусів.

Оточення пропрацьоване чудово і з любов’ю. Кожен рівень розповідає свою маленьку історію життя та захоплень подружжя, а Коді та Мей усе це коментують.

Ось у нас майстерня, де Мей постійно щось крафтила, а босом цього сегменту виступає зламаний пилосос, якого замість полагодити просто закинули кудись у закуток і купили новий. Ось дерево з білками, що воюють проти ос, гніздо яких Коді так і не зрізав за 10 років, бо йому було ліньки. А ось занедбаний сад та навіть кулька з лижного курорту, де подружжя провело медовий місяць.

Всі ці маленькі деталі допомагають розповісти історію і показати, що Коді та Мей — звичайні люди із людськими проблемами та життям, а не просто дві химерні мармизи, створені лише задля того, щоби гравцеві було ким керувати.

Милий кольоровий світ дитячої кімнати взагалі майстерно підводить нас до того, наскільки нелогічною і неприпустимою є жорстокість, що її наші герої приносять сюди, і що вона ніколи не є виходом. Після проходження цього рівня останній його епізод із улюбленою іграшкою доньки, слонихою К’юті, шокує вас до глибини душі.

Гра закохує в себе кількістю і пропрацьованістю дрібних деталей та неочевидних рішень. Наприклад, для створення нової механіки вам не видають ще одну вундервафлю, а використовують ті, що вже є, у вкрай винахідливий спосіб: так, смолостріл Коді з другого акту — не лише зброя чи спосіб фізичної взаємодії із світом для платформінгових секцій, а навіть “двигун” для імпровізованого човна! Або інші, на перший погляд абсолютно непотрібні дрібнички, як-от робочий “спа-салон” біля входу в теплицю у восьмому акті чи те, що кімнату будинку, де стоїть снігова куля, можна роздивитися зсередини. В деякі моменти картинка така красива, що хочеться спинитись і вщипнути себе, щоби переконатись що це не мультик від Disney/Pixar/Dreamworks, а відеогра. ВАУ-моменти і бажання розтягнути все на скріншоти — гарантовані.

Як цілісний твір It Takes Two залишає після себе щонайменше приємні відчуття: чудовий різноманітний ґеймплей, зворушлива історія та гарне візуальне оформлення. Гра сподобається всім, у кого є хоча б один друг, і особливо підійде парі, яка любить змагатися між собою: тонни міні-ігор на будь-який смак можуть затягнути вас на пів години кожна, а сюжетка-то сама себе не пройде!

Так, без певних технічних проблем, як-то факт існування лончеру Origin та пропадання озвучки у людини, яка грає через “перепустку друга”, не обійшлось. Але цій грі можна пробачити всі огріхи й провести неймовірні 10-12 годин зі своїм другом/подругою/коханою людиною.